Digital Clock and Date

субота, 27 липня 2013 р.

ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ НЕПОВНОЛІТНІХ, ЯКІ ВСТУПИЛИ У КОНФЛІКТ ІЗ ЗАКОНОМ

 

Адміністративне правопорушення - протиправна винна (умисна чи необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Злочин — передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), яке посягає на державний устрій України, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а також інше небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.
Покарання – захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає у передбаченому законом позбавленні та обмеженні прав і свобод засудженого.
Профілактика правопорушень серед неповнолітніх - діяльність органів і служб у справах неповнолітніх, спеціальних установ для неповнолітніх, спрямована на виявлення й усунення причин та умов, що сприяють вчиненню неповнолітніми правопорушень, а також позитивний вплив на поведінку окремих неповнолітніх на території України, в її окремому регіоні, в сім’ї, на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форм власності, за місцем проживання.
Юридична відповідальність – це юридичний обов’язок (міра покарання) правопорушника зазнати примусового, від імені держави (суспільства) на підставі закону або іншого нормативного акту, позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які йому належали до факту правопорушення, з метою його попередження у перспективі та відновлення (чи відшкодування) втрачених суб’єктивних прав на матеріальні й духовні цінності.
Захист прав неповнолітніх, які вступили у конфлікт із законом, передбачено на міжнародному рівні. Організація Об’єднаних Націй прийняла ряд документів, безпосередньо присвячених правам дитини й принципам правосуддя стосовно неповнолітніх.
Міжнародна Конвенція про права дитини (1989 р.).
Стандартні мінімальні правила, які стосуються здійснення правосуддя стосовно до неповнолітніх («Пекінські правила», 1985 р.): затримання повинне використовуватись тільки як крайня міра; міліція та інший персонал правоохоронних органів, які мають справу з дітьми, повинні постійно отримувати спеціалізовану підготовку; необхідно максимально уникати поміщення підлітка в місця позбавлення волі.
Керівні принципи для політичного захисту серед неповнолітніх («Керівні принципи», прийняті в Ер-Ріяді, 1990 р.): система освіти повинна відповідати всебічним потребам дітей, особливо в зоні соціального ризику або таких, які потребують соціального захисту і турботи; офіційне втручання у поведінку дитини повинно здійснюватися передусім в її інтересах; необхідно враховувати особливості підліткової поведінки, яка з віком змінюється; слід максимально уникати вживання таких термінів, як «дитина з відхиленнями», «злочинець», «потенційний злочинець», оскільки це створює стійку передумову для небажаної поведінки підлітка; необхідно активніше залучати суспільство для попередження правопорушень серед підлітків, а до офіційних репресивних мір звертатись тільки як до крайньої міри; засоби масової інформації повинні відповідально підходити до змісту матеріалів, які можуть негативно впливати на поведінку неповнолітніх.
Правила захисту неповнолітніх, засуджених до позбавлення волі (1990 р.): тюремне ув’язнення може застосовуватися як крайня міра; до суду з дитиною слід поводитись як з невинною; умови в місцях позбавлення волі повинні відповідати всім вимогам охорони здоров’я і людської гідності; підліток у місцях позбавлення волі повинен не рідше одного разу в місяць мати право зустрічатися з членами сім’ї і адвокатом, а спілкуватися поштою і телефоном, у будь-якому разі, два рази в тиждень; місця ув’язнення повинні інспектуватися людьми, які не відносяться до адміністрацій цих закладів.
Антисуспільні дії неповнолітніх регулюють такі закони України: Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2004 року, Кримінально-процесуальний кодекс України 2004 року, Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року, Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року, Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року, Закони України «Про попереднє ув’язнення» від 30 червня 1993 року, «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 року, «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994, «Про правові засади цивільного захисту» від 24 червня 2004 року.
Відповідальність неповнолітніх, їх батьків або осіб, які їх замінюють, згідно Кодексу України про адміністративні правопорушення має ряд особливостей.
Адміністративній відповідальності підлягають особи, які на момент вчинення правопорушення досягли 16 років (ст.12). Інтереси неповнолітнього, який притягується до адміністративної відповідальності, згідно до вимог статті 270 мають право представляти його законні представники – батьки, усиновителі, піклувальники. Законні представники мають право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, від імені неповнолітнього виносити скаргу за рішення суду або посадових осіб, які розглядають справу.
Права неповнолітніх осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності, передбачені в ст.268:
ознайомитися з матеріалами справи про адміністративне правопорушення; давати пояснення, подавати докази, заяви, клопотання; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката; оскаржити постанову по справі.

Справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від 16 до 18 років, розглядають судді районних (міських) судів. За Кодексом України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року неповнолітні можуть нести відповідальність за такі діяння: ухилення від медичного огляду; дрібне розкрадання державного або колективного майна; ухилення від відшкодування заподіяних збитків; порушення доріг, загальних переїздів, пошкодження телефонів, торгівля з рук, дрібне хуліганство, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у нетверезому стані; азартні ігри, ворожіння у громадських місцях; зайняття проституцією; порушення громадського порядку; свідомо невірний виклик спецслужб; злісна непокора працівникам міліції та ін. 

четвер, 18 липня 2013 р.

Уровок з книги Верена Вертмюллера "Покоління Берлін: бажане чи дійсне?"


“Я купую, а отже, існую” – Cтиль життя

Дискусія навколо стилів життя набула в останнє десятиріччя ХХ ст. такої інтенсивности, що важко охопити її повністю. Cтилі життя окреслюються як “тематично всеохопні, (більш чи менш) інтеграційні, відповідні до спільних критеріїв надформування (і перевищення) життєвої реалізації”. Тобто стиль життя визначається як щоденна поведінка або ж організація побуту особами і соціальними групами. Щоправда, про стиль життя у соціально-науковому сенсі говоримо щойно тоді, коли цей спосіб організації побуту, або ж виражені у ньому більш чи менш стійкі життєві установки, поділяє певна значна кількість осіб, внаслідок чого цей спосіб використовується як розрізнювальний шаблон стосовно інших осіб / груп. Таким чином, стиль життя – це не лише вияв (основної) життєвої позиції людей, але завжди ще й засіб відмежуватися від інших. Об’єднуючим елементом у цьому вже не є “впорядковані системи тлумачень, які задають політичні партії, організації й медії, а (…) субкультури, які переважно самоорганізовуються і черпають свої ідентифікаційні шаблони значною мірою з індивідуальної споживацької поведінки”. Тому тут чинним є гасло “Я купую, а отже, існую”, тобто споживацька поведінка як елемент витворення ідентифікації і засіб розрізнення.
Сьогоднішній дискурс стилю життя дуже істотно визначив Бурдью, який, опублікувавши у 1982 р. книгу “Тонкі відмінності”, надав цьому дискурсу вирішального поштовху. За Бурдью, стиль життя залежить від зовнішнього образу, зумовленого класовою належністю людини та її соціальним становищем. Продовжуючи розвивати Марксове поняття капіталу, Бурдью розглядає соціальне становище, а отже й стиль життя людини, в залежності від економічного, культурного – напр. освіта – і соціального (як, наприклад, суспільні відносини) капіталу, що є в її розпорядженні. Стиль життя людини проявляється у практикованих нею культурних звичках, як, наприклад, способі одягатися, облаштовувати собі житло або ж у її споживацькій поведінці загалом.
У науці існують дві різні точки зору на те, яким чином відбувається вибір/формування стилю життя індивіда. Один з цих напрямків виходить із того, що стиль життя є “продуктом історії індивіда” і як такий залежить від структурно-варіативної належності до прошарку та класу, від прибутків та соціального становища. “Стилі життя не є свідченням свободи людини, а свідченням її несвободи”. Людина підкоряється стилю життя, хоче вона цього чи ні; стилі життя не є зумисними.
Інша точка зору виходить з того, що стилі життя – це шаблони поведінки, які люди свідомо обирають, щоби досягти певної мети. “Стиль життя відображає сукупність вибору, за допомогою якого індивіди активно репрезентують свою прикметність стосовно інших. (…) У здатності до стилізації власного життя людина проявляє свою особисту свободу”. А отже, стилі життя вибрані свідомо, людина дивиться на себе як на поле для творчости, перетворює себе на суб’єкт власної цілеспрямованої креативности. Цю точку зору підкріплюють зокрема дослідження Петера Ноллера і Клауса Роннеберґера з Франкфурта-на-Майні, в ході яких виявилося, що люди, які працюють у суміжних професіях, мають також і подібні стилі життя, за допомогою яких вони виразно дистанціюються від інших професійних груп. Оскільки ці люди вже самим своїм народженням походять з різного середовища, виглядає, що стилі життя вони обирають відповідно до роду заняття.
Належність до певного стилю життя ґрунтується значною мірою на зовнішніх ознаках, таких як одяг, вибір житла (напр., у старому або ж у новому будинку в Берліні), вибір міського району, місця відпочинку і т.і., тобто на питаннях естетики. І саме в молодіжних культурах, таких як техно, гіп-гоп і скейтери, можна говорити про вельми свідомий вибір стилю життя. Однак і для людей поза модним молодіжним середовищем має сенс приказка “Чоловіка по одежі стрічають”, бо хто “хоче в житті чогось досягти”, той має дотримуватись певних норм поведінки.

Уровок з книги Верена Вертмюллера  "Покоління Берлін: бажане чи дійсне?"

© V.Wertmueller, 2001


вівторок, 16 липня 2013 р.

Методика «Рівень самоефективності»



Вивчаються уявлення школярів про власну ефективність через вибір ними тих занять, якими вони б хотіли займатись за наявності вільного часу та матеріальних можливостей. Вважається, що високе почуття самоефек­тивності дозволяє дитині мати ширше коло інтересів і покладатися на свої можливості, досягти прийнятних результатів у різних видах діяльності. Тобто дитина з високою оцінкою власної ефективності обиратиме більшу кількість видів діяльностей та буде прогнозувати в них свою успішність.

Бланк анкети для визначення рівня самоефективності молодших школярів

Прізвище, ім'я

Клас
Гурток
Бали
Малювання

Легка атлетика

Музика

Плавання

Співи

Футбол

Танці

Хокей

Фото

Авіамоделювання

Лижі

Комп'ютер

Шиття

Карате

Театральний гурток

В'язання

М'яка іграшка

Оригамі

Лозоплетіння

Ліплення

Фігурне катання

Гімнастика

Ляльковий театр


Перед початком роботи експериментатор разом із дітьми читає назви гуртків і пояснює зміст незнайомих видів занять.
Психолог. Уявіть собі, що в нашій школі з'явились усі ці гуртки, і ви можете відвідувати будь-які, навіть всі одразу. Позначте ті гуртки, в яких би вам хотілося займатись.
Після виконання 1-го етапу завдання дітям пропонували спрогнозувати свою ймовірну успішність у кожній з обраних діяльностей і оцінити її за 12-бальною шкалою.

Форма проведення: групова й індивідуальна.

Вік: 7—12 років.

Аналіз результатів
Діти з високим рівнем відчуття самоефективності обирають в серед­ньому більше видів занять, ніж ті, хто не впевнений у своїй компетент­ності (діапазон варіативності показника кількості обраних гуртків від 2 до 19).


понеділок, 15 липня 2013 р.

Методика незакінчених речень (розроблена Л. Пономаренко)



Фронтальне опитування учнів за методикою незакінчених речень.

  1. Я радію, коли...
  2. Якби я міг (могла)...
  3. У школі я завжди...
  4. Мені цікаво...
  5. Хотів би я...
  6. Мені неприємно, коли...
  7. Якби у школі...
  8. На мою думку, мені заважає...
  9. Майбутнє здається мені...
  10. Я відчуваю, що...
  11. Я ображаюся, якщо...
  12. Коли мене не розуміють,...
  13. Я хотів би позбавитись ...
  14. Мої успіхи у школі...
  15. Дорослі завжди...
  16. Більш за все я боюся...
  17. Коли я стану дорослим (дорослою)...
  18. Моя мета...
  19. Моя мама думає, що я...
  20. Краще було б...



Аналіз відповідей допомагає краще зрозуміти переживання, труднощі, зони конфліктів, особливості сприйняття «світу дорослих» та ціннісні орієнтації дітей цього віку.


пʼятниця, 12 липня 2013 р.

Опитувальник "Почуття в школі"




Опитувальник має 16 почуттів, із яких пропонується вибрати тільки 8 і позначити ті, які найчастіше переживаєш у школі.

                  Клас                                           Дата                                       
                 Стать                                           Вік

Я переживаю  в школі
так
Спокій

Втому

Нудьгу

Радість

Впевненість у собі

Занепокоєння

Незадоволення собою

Роздратування

Сумніви

Образу

Почуття приниження

Страх

Тривогу за майбутнє

Вдячність

Симпатію до вчителя

Бажання повертатися

понеділок, 8 липня 2013 р.

Вивчення соціального розвитку особистості учня у навчально-виховному процесі

Вивчення соціального розвитку особистості учня у навчально-виховному процесі


У процесі спільної діяльності та спілкування в соціокультурному середовищі людина набуває особливої якості, яку позначають терміном „особистість".
Роздумуючи про себе і власну долю, ми дивимося на світ, який нас оточує, оцінюємо людей, з якими спілкуємося, прагнемо зрозуміти їх відношення до нас. А світ особистості настільки своєрідний, наскільки не схожа на інших сама особистість.
Людина з'являється на світ повноправним членом суспільства і з народження, на відміну від тварин, яких іменують особинами, називається індивідом, тобто одиничним представником роду людського, виду Ноmо sаріеns (людина розумна), продуктом тривалого розвитку і носієм індивідуально-своєрідних рис.
Кожна людина як одинична природна істота - це індивід, але, живучи в суспільстві, вона набуває особливої „надчутливої" якості, котру називають „особистістю".
Людину як індивіда характеризують її вік, статева на­лежність, зовнішність. Як особистість її розглядають у системі взаємин, що складаються в неї з іншими людьми: яке місце посідає серед ровесників, чи має авторитет, прагне бути лідером або воліє лишатися в тіні, що являють собою групи, членом яких вона є. Особистість невіддільна від системи соціальних зв'язків, у які вона включається.
Бути особистістю - значить мати активну життєву позицію, про яку можна сказати: на цьому стою і не можу інакше; що утвердилася внаслідок тривалої та копіткої праці. Це значить здійснювати вибори і відповідати за них. Це значить - постійно будувати самого себе, володіти своєю поведінкою і мати силу над собою. Глибина і багатство особистості зумовлені її зв'язками зі світом, з іншими людьми, уявленням про себе, своє „я".
Особистістю не народжуються, особистістю стають. Особис­тість розвивається в онтогенезі відносно пізно. Особистість не є пасивним результатом дії ззовні на людину, вона розвивається в процесі її власної діяльності.
Таким чином, особистістю є соціалізований індивід, котрий втілює найсуттєвіші соціально значущі властивості, займає певне місце в суспільстві і виконує певну роль.
або
Особистість - це  автономна  система, що  може  бути  незалежна  від  суспільства . Ця  незалежність  проявляється  у  власному  світогляді  особистості, у  її  самосвідомості.
 Поняття  особистості - це  сукупність  таких  психологічних  якостей  індивіда  як :
1.     Відношення  до  чогось або когось .
2.     Норми  поводження, погляди .
3.     Цінності .
У  філософії  особистість  людини  як  така  не  розглядається . Нею  треба  стати.
У  соціології - особистість - сукупність  статусно - рольових  характеристик .
Особистість кожної людини має сукупність рис і особли­востей, які властиві лише її і утворюють її індивідуальність. Індивідуальність - це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність людини виявляється в рисах темпе­раменту, характеру, звичках, інтересах, особливостях пізна­вальної сфери. Особистість людини неповторна у своїй інди­відуальності. На земній кулі немає двох людей з однаковими поєднаннями психологічних особливостей.
Індивідуальність може проявлятись в інтелектуальній, емоційно-вольовій сфері чи одразу в усіх сферах психічної діяльності. Індивідуальна кожна людина, але індивідуальність одних виявляється яскраво, інших - малопомітно.
Особистість - це рівень розвитку, який досягається не кожним індивідом. Основу особистості складає її структура - відносно стійкий зв'язок і взаємодія всіх сторін особистості як цілісного творення, це будова, ціле в єдності компонентів. З яких же компонентів складається структура особистості, як вона побудо­вана? До розгляду структури особистості також є різні підходи.
У запропонованій К. К. Платоновим динамічній функціо­нальній структурі особистості (табл.) наявний як коорди­наційний, так і субординаційний принцип побудови. Виділення структури здійснено з виходом на види її формування. На основі співвідношення соціального та біологічного чинників у власти­востях особистості виділено чотири ієрархічно співвіднесені підструктури: 1) спрямованість; 2) досвід; 3) індивідуальні особливості психічних процесів; 4) біопсихічні властивості. Крім вказаних компонентів, вчений виділив в структурі особистості ще дві загальні інтегративні підструктури - характер і здібності.
Спрямованість об'єднує мотиви і ставлення особистості, що проявляються як моральні властивості. Елементи структури особистості (риси) переважно не мають безпосередніх при­роджених задатків (за винятком потягів та нахилів), а відо­бражають індивідуально зумовлену суспільну свідомість. Спрямованість складається з таких форм, як потяги, бажання, інтереси, нахили, ідеали, переконання, свідомість. В цих формах проявляються і ставлення і моральні якості особистості, і різні потреби. Ця підструктура формується шляхом виховання.
Досвід об'єднує знання, навички, уміння, звички, набуті в особистому досвіді шляхом навчання, але з помітним впливом біологічно, навіть генетично зумовлених властивостей осо­бистості. Іноді цю підструктуру називають індивідуальною культурою чи підготовленістю.
Особливості психічних процесів - підструктура, що містить у собі індивідуальні особливості окремих психічних процесів або психічних функцій, котрі розуміють як форми психічного відображення: пам'ять, емоції, відчуття, сприймання, мислення, почуття, воля.
Біопсихічні властивості - це темперамент, статеві і вікові особливості та патологічні, так звані органічні зміни. Ці властивості набагато більше залежать від фізіологічних особливостей головного мозку, а соціальні впливи їх лише субординують та компенсують. Активність цієї підструктури визначається властивостями нервової системи.

Динамічна функціональна структура особистості
(за К. К. Платоновим)

Підструктура
Підструктура під структури
Співвідношення біологічного та соціального
Вид фор­мування
Спрямованість
Переконання, світогляд, ідеа­ли, прагнення, інтереси, ба­жання.
Визначну роль грає соціальне, біологічного майже не має.
Виховання
Досвід
Знання, уміння, навички, звички.
Значно більше соціального
Навчання
Особливості психічних процесів
Увага, відчуття, сприймання, пам'ять, мис­лення, воля, емоції, почуття.
Частіше більше соціального
Вправи
Біопсихічні властивості
Темперамент, статеві, вікові, фармакологічно зумовлені
властивості.
Соціального майже не має
Тренування

Соціальні  ролі - сукупність  вимог, пропонованих  індивідові  суспільством . Це  сукупність  дій, які  повинен  виконати  людина , що займає  даний  статус  у  соціальній  системі. У  людини  може  бути  безліч  ролей . Коли  відбувається  протиріччя  2-х  ролей , має  місце  рольовий  конфлікт.

СОЦІАЛЬНІ  РОЛІ
Інституціоналізованні  (інститут  шлюбу ,родини,  соц. ролі  матері , дочки , дружини).
Конвенціональні (прийняті  по   угоді, хоча    людина  може  й  не  приймати  їх). 

ОСНОВНІ  РОЛЬОВІ  ХАРАКТЕРИСТИКИ.

Толкот  Парсенс  запропонував  5  характеристик  будь-якої  ролі :
1.      Емоційна : одні  ролі  вимагають  емоційної  стриманості, інших  - розкутості .
2.      Спосіб  одержання : запропоновані  й  завойовані .
3.      Масштаб : частина  ролей  строго  обмежена , частина - розмита .
4.      Формалізація : діяльність  у  строго  встановлених  рамках або  довільна .
5.      Мотивація : особистий  прибуток , суспільне  благо й  т.д.

Соціальна  роль  складається  з:
1.        Рольового  очікування.
2.        Виконання  цієї  ролі.

Теорія  Ч.  Лантухи  - Теорія  суспільного  дзеркала.
Суть  теорії : порівнюючи  себе  з  іншими, у  людини  з'являється  власна  думка  з  оцінок  інших  людей. Формування  оцінки  пов'язане  з  винагородою. Вчинки, які  заохочуються  в  людині  можуть  одержати  подальший розвиток.
  •     Ми  аналізуємо, як  до  нас  ставляться  люди.
  •     Ми  аналізуємо, як  ми  ставимося  до  цієї  оцінки .
  •     Ми  аналізуємо, як  ми  реагуємо  на  цю  оцінку .

Вадим Щорс